А візьму на решту вдачу
Авансом мені видайте щастя
Я душі вже наскрізь бачу
Та знаєш від цього не краще
В них петлі і гельютини
Де страчені мрії та сни
І пилом повні судини
Хто зна, чи діждемо весни
Коло цих ікон мовчатиму
Просто є емоцій більше, а ніж слів
А тіло й серце кричатиме
Через прірву з почуттів
Вони мальовані із чистоти
Святими пензлями нагої наївності
Так само, як обабічні стовпи
Не зрозумілі у своїй суворості
Неминучість, неминучість – одна
Світло сонця, плинність часу й вона
Не зникає, всюди суща – любов
Не згасає, зігріває, як кров
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620519
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.11.2015
автор: Андре Ільєн*