Неминуче врешті сталось,
Ми зустрілися з тобою,
Хоча завше нам бажалось
Знов зустрітися весною.
Але нині у нас осінь
З дерев листя обдирає,
Ми ж сумуємо і досі,
Що весна життя тікає.
Ти поїхала далеко,
Там послали працювати,
Не літав туди й лелека,
Закордон це нині звати.
Це весною при Союзі
Сталось з нами, молодими,
Розлучилися у вузі,
Тут зустрілись вже старими.
Що поробиш? Так вже склалось,
Що живемо ми окремо,
А колись то нам здавалось
Разом щастячко знайдемо.
Все життя ми пам’ятали
Наші перші поцілунки,
Як від щастя ми літали,
Незабутні ті стосунки.
Неминуче врешті сталось,
Ми зустрілися з тобою,
Мабуть долі забажалось,
Щоб ми вмилися сльозою
11.11.15.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620408
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 12.11.2015
автор: Георгій Грищенко