Не снилась Небесна Сотня,
мені привидівсь Майдан.
Так ніби блакить суботня,
світилась жовтаво, без ран.
Дівчата уквітчані співом,
проили свої голоси.
А хлопці ще незнані гнівом,
у вишитій стали красі.
Вся вулиця світла й простора,
усмішка Хрещатиком йде.
Не видно тут людського горя,
здається тут щастя живе.
І кожен, узявши прапор,
аж світиться ним промовля:
"Не панував тут диктатор!
Родина ми! - Ти і я."
Каштани буяють цвітом,
фонтани сріблом дзвенять.
Столиця жива, пахне літом,
у неї цього не віднять
Хіба не прекрасна картина?
Хіба тут криваве було?
Бажана і дійсна світлина,
не сіялось горе й зло.
Про це геть не мріяв Шевченко,
про це Симоненко не знав.
Франко і Олесь і Костенко,
насіяли фальшем без прав?
І юні, і сиві, всі щирі,
усі покоління тут є.
Як любо у пісні єдиній,
утвердити право своє.
Здалось тут лиш світло буває,
тут "нація" - слово святе.
Так ніби болю не має!
Прокинулась - біль ще є.
28 03 14
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619560
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 09.11.2015
автор: Оліл