Відцвіли, зів'яли квіти,
І дерева сумні змарніли.
Неспокійний, ключий вітер
Сатаніє від злості сірий.
Віддаляється тихо осінь,
А за нею зима пандрує.
Дарувала осінь спокій,
А розпуку зима подарує.
-Зупинись! - її прошу я,
-Не спіши! Я ще не готова.
Хай я в осені ще посвяткую,
Відступи, стара Пандоро!
Та нависла зима над світом,
Підкоряє усе довкола,
І морозом, і буйним вітром
Відкриває собі ворота.
І зима, і її дороги,
Що віщують мені - не знаю.
Заведуть і храм чудовий!
Чи журі віддадуть на поталу?
І я кличу, зову Фортуну:
-Не залиш мене, благаю...
Поверни мені Надію,
Ще не всі мої квіти зів'яли!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619417
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 08.11.2015
автор: геометрія