Ой, осінь, осінь, ти ще не втомилась-
Садки, ліси, й діброви роздягати?
Доволі...Уже й гори зажурились,
Усе живе вже хоче спочивати.
Дощів цьогоріч майже не пустила,..
Коли ж ти будеш землю напувати?..
Усі живі створіння і рослини
Не можуть без вологи розвиватись.
Садки, ліси, діброви і долини
Притихли, бо втомилися чекати...
І гори, і їх сонячні вершини
Не хочуть теж сумним засинати.
Ой, осінь, осінь, уже всі готові,
Тебе за дощик навіть цілувати...
Уся земля,..степи, поля чудові
Будуть тебе за нього прославляти.
Пусти ж! Пусти живильнії краплини,
(Нема ж за що усе живе карати),
Полий! Умий усе і додай сили,
І всім зимою легше буде спати.
Якщо ж ти, осінь, все-таки стомилась
Живим цим білим світом мандрувати,
Не переймайсь, закони не змінились,
Повернешся й розкинеш нові шати...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618853
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 06.11.2015
автор: геометрія