Мій ти Всесвіте, захований у сиві тумани,
Коханий мій, стоїш, закутаний в осінній спів.
Якби могла, серцем своїм припала би до рани,
Пила б цілунком біль, щоб дух життя швидше ожив.
Тепло і ласку назбирані, не боюсь повтору,
Із трепетною ніжністю перелила б тобі.
Я - жінка, проявила би терпіння і покору,
Бо я - люблю й тебе жадаю я - не нудь в журі.
Ти вихором надбіг, сяйнув: усмішкою, очима,
Стеливсь під ноги нам тоді зруділий листопад.
Тінь часу зустрічі та незабутня і значима,
Живе в душі моїй - в яскравих спалахах лампад.
05.11.15
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618716
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.11.2015
автор: Валентина Ланевич