Лина Костенко: «Быстрей, чем запоёт петух…»
Пётр – не Иуда. Он любил Учителя.
В речах умерен был он и тверёз.
… Когда вели Иисуса для мучителя,
То было слякотно… Апостол Пётр замёрз.
Тут расстарались слуги архиерейские
Такой огонь огромный разожгли!
И Пётр подумал: - Подойду, погреюсь я,
Как хорошо, что место тёплое нашли!
Средь низменных, и средь высокомерных
Он руки грел, и сам был при огне.
Слуга спросил: - Ты был Иисусу верен?
И было слякотно… Апостол молвил: - Нет!
Он так сказал. И тот его оставил,
Рабы старались, и костёр горел…
Мессию били, рвали и топтали.
Огонь пылал, а Пётр лишь вниз смотрел…
Когда Иисуса повели с пинками…
Отмучили… Распяли в вышине.
Слуга спросил: - Ты был с учениками?
Горел огонь… А Пётр промолвил: - Нет!
Он руки грел и презирал Пилата.
Он ненавидел, … да он был таков!
Огонь горел слезою красноватой…
И он сидел, как раб среди рабов!
А то распнут! И Пётр был при дилемме,
Кто ж понесёт Святого дела свет?
Слуга сказал: - Тебя встречал я с теми…
Кто был с Иисусом? Пётр ответил: - Нет.
Ну как ты, Пётр? Согрел свои ладони?
Ты спасся? Ну ты, хитрый лис!..
… Тебя распнут не здесь! А при Нероне!
Не, как Христа!.. А головою вниз!!!
*****
Ліна Костенко – «Перш, ніж півень запіє…»
Петро — не Юда. Він любив Учителя.
І вуст він зроду був би не отверз.
…Коли вели Ісуса до мучителя,
була сльота. Петро апостол змерз.
А тут раби і слуги архирейські
Такий вогонь великий розвели!
Петро подумав: — Я лише погріюсь,
Бо хтозна, чи ще прийдеться коли.
Він підійшов до ницих і бундючних,
І руки грів при їхньому вогні.
Слуга спитав: — Ти також його учень? —
Була сльота. Сказав апостол: — Ні.
Він так сказав, і той його облишив.
Раби і слуги підкидали хмиз.
Месію били. В груди. І в обличчя.
Вогонь горів. Петро дивився вниз.
Коли ж Ісуса повели, одмучили
і розп’яли в такій височині,
слуга спитав: — Ти був між його учнями? —
Горів вогонь. Петро промовив: — Ні.
Він руки грів і зневажав Пілата.
В своєму серці плакав і скорбів.
Але вогонь продовжував палати.
І він сидів, як раб серед рабів.
Бо ж розіпнуть. І хто ж тоді нестиме
святе учення у майбутні дні?
Слуга сказав: — Я ж бачив тебе з тими! —
І втрете він тоді відрікся: — Ні.
Ну, Петре, як? Зігрів свої долоні?
Урятувався? Догоряє хмиз…
Тебе розіпнуть десь аж при Нероні.
Зате інакше: головою вниз.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617534
Рубрика: Философская лирика
дата надходження 01.11.2015
автор: Володимир Туленко