Самотнім вогником в глуші - душа мерегкотіла.
Із тіла вирвалась вона - напівосиротіла…
Багато труднощів її чекало по дорозі -
Здавалось іноді, що їх долати вже не в змозі…
І сили зраджували їй, помітно залишали -
Зуміли втечу спланувать, а потім лиш втішали…
Блукала немічна вона, від ночі і до ранку -
І залишалось все як є - із променем світанку…
Багато холоду тоді, торкнутися вдалося.
На мить - це сон страшний - її навіть здалося.
Тим часом тіло вже страшенно сумувало,
Своєї рідної душі йому не вистачало…
Багато душ чужих до тіла примірялось…
І навіть щось знайшов, на мить йому здавалось…
Але лише на мить та радість відчувалась,
А потім серце знов сумом наливалось…
Так хочеться її … торкнутись… обійняти…
Її… лише її, без права обміняти…
Так хочеться її … в обійми загорнути…
І в супереч всьому - у себе повернути…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617432
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.10.2015
автор: Франко Наталія