Як земля, що не може напитись
Весняного сліпого дощу,
Так за тебе я буду молитись
І ніколи вже не відпущу.
Як гроза, що освітить півнеба
І розбудить від тихого сну,
Так я буду молитись за тебе,
Щоб ти бачив мене одну.
Як вітри, що приносять на крилах
Ранню осінь до теплого літа,
Не зморюся, бо ти - моя сила
І довіку я буду молитись...
Як вода, що змиває отруту,
Вже назавжди поєднана з ядом,
Я за тебе молитися буду,
Бо так важко без тебе, правда...
Як сніги, що ведуть у нікуди -
З лабіринту зірнуть не беруся -
Я з тобою, я поруч, я всюди...
І молюся, молюся, молюся...
Як осіння холодна негода
Залягає в занедбаних душах
І кругами по закутках ходить,
Так за тебе я тихо молюся.
Хоч тривога затьмарює світло,
Закриваючи серце і очі, -
Знаю,поруч з тобою ще літо,
Бо молюся за тебе щоночі.
Ні гарячі піски у пустелях,
Ні моря, океани, Гаваї,
Острови не потрібні й готелі -
У молитві за тебе жива я...
І душа моя, схильна до щему,
Все чекає звичайного щастя:
"Щогодини, щодня, не даремно..." -
Так молюся я подумки часто.
До дерев, до птахів і до луків
Я в молитві за тебе звертаюсь,
Бо найбільше боюся розлуки,
Що приходить і нас не питає...
Повертайся у місячні ночі,
На шляху розсипаючи втому,
Повертайся, бо я того хочу -
Всі дороги до нашого дому!
Як земля, як гроза, як свобода,
Яку п'ю і ніяк не нап'юся,
Повертайся із заходу й сходу,
Бо я досі за тебе молюся.
Ніби сонце, яке не втомилось
Розкривати на ранок очі,
Я за тебе всю ніч молилась
І молитимусь знов до ночі.
Ти як пісня, що ранить душу -
Я сказати про це не боюся
Всьому світу, бо визнати мушу,
Що за тебе і в пісні молюся.,
Як мелодія, що проникає
У серця без сльози і крові,
Я молюся за тебе, бо знаю:
Починається все з любові.
І як небо, глибоке небо,
Хоч і хмарно, а я дивлюся,
Мов на хитру загадку-ребус
І молюся за тебе, молюся.
Ти, як вечір, що гасить спеку -
Я вже знаю, що не спалюся -
Та хоч ранок іще далеко,
Знову тихо за тебе молюся.
Як та правда безжальної ночі
Стоголоса, гірка і гола,
Яку чую, хоч зовсім не хочу
І молюся за тебе до болю.
А на ранок у мокрих росах
Сподіваюся, не втоплюся,
Я по травах ступаю босо
І за тебе молюся,молюся.
Як вогонь до свічі, як примара,
За тобою край світу полину,
Бо знайти сподіваюся марно,
Ту молитву за тебе єдину.
Воскресає симфонія вітру
У дощах, у снігах, заметілях.
І я щиро у те повірю,
Що молитва - цілюще зілля.
І як думка межі не має,
Як сльоза, що не знає міри
Й горобина ніч не вщухає -
Подолаю безодню прірви!
Як не вистачить - домалюю!
Доліплю! Допишу! Доклею!
Що захочу сама - почую!
І молитва впаде зорею!,
Як бажання, як біль, як горе,
Як блаженство - дощем-водою!
Все залишимо й поговорим
У молитві за нас з тобою...
...Вічне диво - життя на світі,
Що було і що є - змирюся...
Наше щастя - у наших дітях
І за них я щодня молюся...
- - -
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617345
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.10.2015
автор: Наташа Марос