Я повернусь.

Пробач...
Я  повернусь  назад!
Ти  чуєш?
Не  плач,  а  краще  обніми.
Мені  не  страшно,  взагалі,
Ти  ж  знаєш!
Я  буду  дома  вже  напевне
В  осени.

Не  забувай...
Пиши  мені  як  зможеш.
І  за  старенькими  по  змозі  
Пригляди.
А  я  піду,  пора  вже...
-Ти  не  підеш!!!!!!
-Піду!  як  йшли  наші  діди...

Вже  час.  
Війна  не  почекає.
Там  сотні  мені  рівних  в  переді.
І  звідти,  вже  ніхто  не  відступає
Бо  на  своій  ми  б'ємось  стороні.

Це  честь!!!
Віддати  борг  тим  душам,
Що  тіло  за  свободу  віддали.
Бо  кров  лилася  іхня  за  цю  землю!
Щоб  ми  її  назавжди  берегли.

За  нас,
Колись  померли  міліони,
У  них  були  і  діти  і  рідня,
Та  вони  йшли,  в  перед,
До  перемоги!
Бо  тільки  в  єдності  ми  є
Одна  сім'я.

Нам  ворог  не  страшний!
Бо  в  правді  сила,  
За  Неньку  нам    соромно  лягти.
В  мене  є  ти,  А  в  нас  є  Україна
А  ми  є  вірні  доньки  і  сини.

Гартує  бій...
Козацьке  серце  є  незламне.
І  поки  ще  у  грудях  стукотить
То  доти  будуть  в  світі  українці,
Колосся  жовте,  і  небес  блакить.

І  трясся  ворог  бачивши  народ,
Що  з  голими  руками  йшов  до  бою.  
Бо  українців  не  перемогти.
За  нами  Бог  стоїть  на  захисті  
Стіною.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617333
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 31.10.2015
автор: abc123