Ось і пройшло літо, жарке, пекуче, від якого стомлюєшся. Воно промайнуло мимо якось швидко і непомітно, як і всі пори року, які ми за клопотами життя вже не сприймаємо так відчутно, як раніше. Нарешті повіяло прохолодою, яку жадібно, на повні груди, вдихаєш в себе. Цілюща прохолода бадьорить і, мимоволі, викликає, солодкі до болі спомини дитинства, коли малим радів, що нарешті спала надоїдлива спека, і, отже, не за горами зима, з її сніговими заметами, ковзанками, лижами, саньми.
А поки що сонце ще продовжує світити лагідно, і ще тепло надворі. Пливуть мимо сріблясті павутинки, окутуючи травинки, кущі та дерева. Напевно, в останній раз здіймаються у повітря рої маленьких мушок. Але ось вдарили перші ранкові заморозки. Листя дерев відразу почали забарвлюватися у всі кольори веселки. Пензель осені неначе зафарбував листочки абрикоси у майже чистий жовтий, але з якимось невловимим відтінком оранжевого, так в народі і говорять, абрикосовий колір. Загорівся багрянцем калиновий кущ. З верховіть дерев на подвір’ї, яких переплели як ліанами виноградні та смородинові лози, повільно, з ніжним шурхотінням, починають падати листя, спочатку жовті абрикосові, потім, обрамлені у світло фіолетовий відтінок, смородинові, потім широкі, різьблені, світло-зелені, виноградні. Вони встеляють подвір’я м’яким пухнастим різнобарвним килимом. Обережно ступаєш по ньому, і, здається, що ти йдеш по чарівній підлозі в залі казкового палацу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617314
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.10.2015
автор: Володимир Бабієнко