Рожеві капці,
І халат рожевий,
У цій «чужій» сплелося
все в одно…
Стоїть і гумку лопає
у роті,
Тримаючи в руках
келих-вино.
Очі не плачуть,
Очі сяють блиском,
Що комусь боляче,
А їй в злораді-зло…
Примружливо косилась
І сміялась,
Я молода, –
то дай йому весло.
Звільни мати і жінка
для «обіймів» місце,
Таке життя…
Їй би вустам мовчать!
Та не мовчить, молода
краля каже,
Не помічаючи,
що карма вже тріщить,
Тріщить, по швам,
Розлазиться нитками,
І падає додолу
в лоскутках.
Сьогдні ти цариця
і богиня,
А завтра – інша
прийде забавлять.
Не до лиця найкраща
сукня в світі,
Не до лиця яскраві
кольори,
А пам`ятаєш чужі капці
й пристрасть,
Чужу, украдену тобою
крізь роки.
Ти не смієшся, і з`явились
сльози,
То добре, значить
совість не вмира,
В душі твоїй у серці
покаяння,
Жива ти, і живе твоє
буття…
Ми грішні всі,
Хто в чому –
Особисте,
Ми люди всі –
У кожного своє.
Та тільки не ставати
з кроком гірше,
Та тільки б обернуться
Де були…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616691
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.10.2015
автор: Людочек