Не спиться, ніч окутана
морозом,
Хтось тихо йде
не пропустив смітник,
Знайшов шкуринку їсть,
тупцюючись на місці,
Ховаючи лице від злого
вітру,
В обшарпане ганчір`я на собі,
Тягне коробку з назвою
«Пельмені»,
Пакує туго занехаяний
картон,
Складає на свою
стареньку тачку,
Макулатуру здасть –
І обміняє на батон.
Де він живе в підвалі ,
чи на дворі,
Кому потрібна зараз
ця душа?
І кожний цих нещасних
обмина,
Хтось дасть «копійку»,
А так – це звична
справа серед дня.
Сьогодні ти багатий
і щасливий,
Здоров`я так собі,
нівроку «погулять»,
А завтра?
Аби з дахом – із
сім`єю.
Не дай Господь
отак от доживать.
А поруч хтось викидує
он сало –
Вже затхле, жовте
просто на смітник!
Так і живеш, там
викинуть, там з`їстя.
І зноситься старе, чуже
пальто,
Та все одно на тому світі
рівні,
Не забереш з собою
все добро.
І скільки їх по світі
таких ходить?
Хіба всіх обігрієш
і спасеш?
Та де ж країна для
яких людина –
Як сонце дарить
теплу радість, благодать...
Пусті ідем з прозорою
душею,
Малий відсоток щастя
й доброти,
Та все одно поки живеш –
ділися,
Хоч би окраєчком своєї
теплоти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616658
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 28.10.2015
автор: Людочек