Гай сьогодні не схожий на себе,
Бо від ранку до мене мовчить.
Не говорить. Навіщо? Не треба.
Поміж нами – замріяна мить.
Розлетілися записи світу,
Туманцями притомлених мев,
Але хочеться, хочеться жити,
Лицедіяти кронам дерев.
Вони просять останнього раю,
Й для преамбули буйних вистав
Мідас владно торкається гаю,
Щоб здивований гай запалав.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616241
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.10.2015
автор: Стяг