1.Українкою я народилась, українкою й помру,
Й нехай затямлять це нарешті вороги.
Віднімете землю, та честь не віднімете мою,
Своїй державі буду вірна назавжди.
2.Корінні українці мої батько і ненька,
Прадід й прабабуся на цій землі полягли.
За важку долю України крається серденько,
Славетні бої козацькії мохом поросли.
3.Саме так, напевне, ворог собі думав,
Коли з загарбницьким наміром ступав на землю чужу.
Він уявляв, що приставивши до лоба кулю,
Українець без бою віддасть землю свою.
4.Він помилився, й полилася кров рікою,
Як зрубані дуби падають бійці в боях.
Як наслідок: осиротіли діти, жінка залишилась вдовою,
І сива мати зі сльозами на очах.
5.Ми – українці, й з вірою святою,
Й до подиху останнього будемо боротись.
Ми вкотре освятили свою землю кров’ю,
Й на пів дорозі нема в нас права просто здатись.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616052
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 25.10.2015
автор: Марина Бойківчанка