Павутиною тріщин змережані принципів стіни.
Кожен прагне лишити на них свій безпрограшний слід.
Власний шлях на фундаменті досвіду,
ба навіть, хибний – але самостійний!
Краще йти манівцями від стада, ніж бути в числі;
лобом битися: впертість цапина прорубує вікна.
Хай не вірять!
Невіра – теж віра. Але для слабких.
Примхам радників (хай хоч і тричі досвідчених!)
вільна душа – непідзвітна.
Вкриті гулями, сиві лобища,
однак,
не досвідченіші
за лобки.
Давня звичка – мотати на вус і складати в шкатулку,
з наречених робити приречених змахом руки.
Від отрути всевладдя порадник мутує
в гидкого, потворного Ктулху,
що поклони йому відбивають старі моряки.
Чорноризники гупають в двері, колотять у стіни.
Храм душі, мов будівля під знесення, важко двигтить.
Нелегка, часом, ноша аскета,
що шлях свій і ціль
обирав самостійно.
Та нестерпніше –
під каблуком настанов
від незміреної
ваготи.
© Саша Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614888
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.10.2015
автор: Олександр Обрій