1.Стоптані дороги, пройдені шляхи,
Які вкриті трупами синів України.
Біля рідного порогу, вже на мирній стороні,
Солдат…лежить у домовині.
2.Повернувя, як і обіцяв,
Після розлуки до рідної хати.
Тільки вже не усміхнувся, і не обійняв
Ту, що чекала – свою рідну матір.
3.Він повернувся, дотримався слова,
Зробив своїй ненці не веселий сюрприз.
А що ж вона? Мовчки стоїть біля порогу,
Й намагається терпіти серцю, що болить.
4.Стоїть і дивиться очима скляними,
Й в те, що сталося віри не йме.
Не хоче вірити в те, що нема вже дитини,
Не хоче, не хоче вірити в те.
5.Загинув син й померла надія,
В те, що незабаром повернеться живим.
Знає, що не воскресить ні молитва, ні зілля,
Й стало чути, що загримів грім.
6.І хлинула гроза на цинкову труну,
І впала мати з горя на коліна.
Прокляла владу, прокляла ту війну,
Та цим не повернути її сина.
7.І ллється дощ, немов би плачуть небеса,
І материнське серце із колін не дозволяє встати.
Й дає команду командир присутнім тут бійцям,
Останній залп із автоматів відстріляти.
8.Від схожих пострілів загинув той солдат.
Різниця, що патрони були бойовими
Одне скажу - вертайтеся назад,
Вертайтеся назад живими…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614705
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 20.10.2015
автор: Марина Бойківчанка