Надоїли холодні тумани,
І осінні дощі затяжні
Все це можна звичайно стерпіти,
Якби сина вернути мені.
Я стою у холодній кімнаті,
Розглядаю портрет на стіні,
Витираю заплакані очі,
Так печально і журно мені...
Я гортаю сторінки альбома,
Фотокартки його як живі.
Всі думки мої линуть до нього,
Як же важко без сина мені...
Я вдивляюсь в його фотокартки,
Усміхається з них він мені.
Та не може мені розказати,
Як загинув на рідній землі.
Я відкриті сімейні альбоми
Залишаю лежать на столі.
І вмиваюся знову сльозами,
Ні, цього не стерпіти мені...
Витру очі кінцями хустини,
І в зажурі на ганок зійду.
Хризантем я нарву білим-білих,
І на цвинтар до сина піду.
Я постою в журі край могили,
Низько голову сиву схилю.
Квіти всі покладу я для сина,
І сльозами могилку скроплю.
Хризантеми зі мною заплачуть,
Вітерець їх гойда пелюстки.
Мою тугу й печаль вони бачать,
Та не можуть мені помогти.
Про щось шепчуться клена листочки,
Вже пожовкли й летять до землі.
Та не можуть вернути синочка,
Й не підкаждуть, як жити мені...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614700
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 20.10.2015
автор: геометрія