Важка нам випала дорога,
Лиш крок вперед, а більш - назад...
Панів і влади це заслуга,
У них усе: і статки, й блат.
Бо ж всі пани не хочуть знати,
Як важко жить у бідноті,
Вони вельможні і багаті,
Та вони ж гірші, ніж чужі.
Доходи в них і ще й зарплати,
Таких не бачить нам повік,
Байдужа їм країна - мати,
Розпач людей, їх стогін, крик.
Людська убогість не тривожить,
Вони ж у розкошах живуть.
Закони всі під себе ложать,
І все гребуть, гребуть, гребуть...
Щоб збільшить статки - перепони
Усі з доріг своїх зметуть.
Їх кредо: влада й перегони,
А людям дихать не дають.
Казали: "Жити стало краще!"
А тепер кажуть: "Потерпіть!"
Вони ж не знають, як то важко
Бачити сльози матерів,
Коли не мають в що вдягнути,
Й чим накормити діточок...
Двері достатку нам закриті
На величезний злий замок.
Їх обіцянки: "Краще жити!"
Такі гіркі для нас слова...
Пора їх совість розбудити,
Й мітлою вимести дотла.
І довести, що в плині років,
Живі Тарасові слова:
"Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива!.."
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614380
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 19.10.2015
автор: геометрія