Вітер у осені гуляє, злиться,
Вранішня паморозь біло іскриться,
Схилили голови зранені квіти,
Їм все ще хочеться цвісти, радіти.
Прив'ялі трави засумували,
І до землі сумні припали.
Вони прощаються з зеленим квітом,
Та не вернути минуле літо.
Сумні дерева роняють шати,
Ні, не готові вони ще спати.
Для них ще осінь мудра, строката,
Сьогодні мокра, завтра - багата.
Птахи у вирій вже відлетіли,
Лиш мала пташка десь лопотіла...
Дні вже короткі, холодні ночі,
Смутком сповиті ставкові очі.
А на доріжках свіжі калюжі,
Дощі чубаті, сизі, колючі,
Вітер губатий сердито дмуха,
Мрії і думи в осені плута.
Стежки-доріжки навкруг картаті,
Навіва смуток осінь крилата.
Та все ж ця осінь не винувата,
Можна і в осені не сумувати ...
В осені люди стають спокійні,
В них відновляються мрії й надії...
В смутку осіннім осінь не винна,
Треба і в осені бути щасливим...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611017
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 03.10.2015
автор: геометрія