Постаріли вже наші матусі,
Перейшли працездатний рубіж.
Розлетілися діти по світу,
А батьки постаріли ще більш.
А з роками ще більше старіють.
Я вам правду таку ще скажу,
Що вони берегтися не вміють,
І відходять за вічну межу.
Самотиня, подвір'я і хата,
Материнський стає такий світ.
Тиха вулиця вже небагата,-
На дитячий і радісний сміх.
Важко стало матусям ходити,
Дались взнаки і праця, й роки.
Та вони ще уміють радіти,
Доброту у серцях берегти.
Світлі спогади в серці озвуться,
(Телефон, слава Богу, вже є),
І цілющі розмови поллються-
До подруг, до онуків, дітей.
Телевізор і радіо, й думи,
(Хоч діймають старі болячки),
Та прості телефонні розмови,-
Додають їм і сили, й снаги.
Слава Богу, що діти й онуки,
Приїжджають до них у вихідні...
І зникають: і страхи, і муки,
Ніби знову стають молоді...
Постаріли вже наші матусі,
Пам'ятати нам треба завжди-
Вже бабусі вони й прабабусі,
Нам призначено їх берегти...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610428
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 30.09.2015
автор: геометрія