Прощаються вагони із пероном,
Гудок пронизав неба височінь.
І многотонно з болем монотонним
Я відриваюсь від своїх корінь.
Відходить потяг в інший вимір часу,
Де теж мене - як тут - додому ждуть,
Спішить моя душа, як той полазник,
Бо й там нові коріння вже ростуть.
За розкладом, що доля написала,
Зі змінами в період відпусків,
Летить життя як потяг до вокзалу,
Щоб я коріння знов своє полив.
І кожен стук коліс у моїх скронях,
Як метроном, веде мене туди...
Прощаються вагони із пероном,
Я ж повертаюсь у свої сади.
© 04-02-2007
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=60866
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 27.02.2008
автор: drillinger