Наталя зустріла мене в коротенькому напівпрозорому халатику. Ноги в неї все були довгі, красиві. Зазвичай ті відьми, ворожки та гадалки, з якими мене зводило життя, були огрядними жінками, або старенькими бабцями. Але Наталка була красивою відьмою, як ті, котрих колись, як не палили, то топили в середньовіччі. Картину псував її орлиний ніс, проте і цей недолік зовнішності ховався серед інших численних плюсів.
- Я чекала – прошепотіла вона.
Я всміхнувся, дякуючи своїй звичці приводити себе до ладу навіть, якщо в мене похмілля. Все, що я зробив це скинув піджак. Далі обхопив її за талію. Вона вп’ялась своїми руками мені в волосся. Її губи наблизились до моїх. Вони були холодні, але приємні на смак. Наталя вкусила мене за нижню губу і потягла на кухню.
Кухонний стіл був чистий. Я добре пам’ятав його. Останній раз він проломився під нами. Сусіди знизу потім довго стукали по батареям.
- Ти, бачу, по ремонтувала ніжки?
- Довелось – вона знов впилась губами в мої.
Її руки почали розчіпляти ремінь на моїх джинсах. Я не заважав, мені це подобалось. Її маленькі ручки метушились, над ременем та ґудзиками на джинсах. Це тобі не заклинання складати – подумав я. Але промовчав: ні до чого обламувати собі задоволення тупими жартами. Наталя була пристрасна, але ви-бісити її в такі моменти було легше легшого. Що поробиш, такий вже темперамент. Не всі чоловіки могли миритись з цим. А все просто тому що вони тупили. Ми всі іноді страшно тупимо і не терпимо тупості інших.
Я терпів.
Як тільки вона впоралась з джинсами, я обхватив її руками за стегна і висадив на стіл. Білизни на ній не було ніякої. Мені ж менше роботи. Перевірив пальцями вологість. Вона видала голосний звук. Видно в неї довго не було. І скоріше за все в неї для мене погані новини, тож після них, мені явно буде не до сексу.
А кажуть немає жіночої логіки.
Я зайшов. Вона обхопила руками мою шию. Її губи то цілували то кусали мої. Темп, що влаштував би обох ми знайшли швидко. По-ремонтовані ніжки заскрипіли. Вона хотіла і мене затягнути на стіл, наче на ліжко. Ні, я пам’ятаю чим закінчився останній раз. Сьогодні мені не вигадати нових жартів на цю тему.
Я відштовхнув її від себе. Вона розтяглась по столі, схопилась руками за його краї і тяжко дихала. Її ноги знаходились на моїх плечах. Я вчепився руками в її стегна і прискорився. Ми давно «знали» одне одного. Вона закричала. Я прискорився, зробив кілька останніх поштовхів і зупинився. З чола стікала капля поту. Дихання участилось.
Вона потяглась до мене, погладила рукою по голові.
- Я скучила – повторила вона.
- Ти казала – я одягнув джинси.
Підійшов до вікна, дістав сигарету. Закурив.
- А я кидаю курити – Наталя підійшла, обійняла мене за плечі.
- І як?
Замість відповіді вона просто затягнулась моєю сигаретою.
- Докурюй і пішли в спальню – сказала вона.
***
Розмова після сексу ніколи не клеїлась. Може тому що мені ніколи не було про що говорити. Всі ці ніжності давно покинули мою голову. А може тому що я зараз прийшов по те, що було дійсно важливо для мене.
А чи важливо?
- В тебе інша жінка – впевнено сказала Наталя.
- Точно – я дістав сигарету – а ти справжня відьма.
Вона штовхнула мене ліктем в бік.
- Приходила клієнтка – сказала вона – плакала.
- А ти що?
- Я не плакала.
- Я не про те.
Інколи вона мене бісила.
- Сказала, що не всі прокляття можна зняти.
- Вона не повірила, еге ж?
- Ні – Наталія глянула на мене.
В її очах була тінь страху. Я спохмурнів, сьогодні я почую не одну погану новину, а цілих дві.
- Вона винить тебе в смерті чоловіка. Казала, що знайде…
- Нехай щастить – я засміявся.
В моїй справі завжди є ризик. Ризик загинути самому. Ризик не встигнути врятувати когось. Ризик бути засудженим за свої намагання когось врятувати. Ризик переслідування з боку тих, чиїм рідним я не допоміг. Ризик того, що тобою хтось зацікавиться. Нічого з цього мене не лякало. Це ризик. Ризик це вибір. Не ризикувати, значить боятись. А боятись, значить не робити нічого. Боятись інколи гірше смерті.
- Вона дійсно може тебе знайти – відьма боязко глянула на мене.
Чи злився я на неї? Так, мабуть злився. Сука втягнула мене в свої ігри.
- Як ти дізналась, що він помре? – запитав її.
Ось за чим я прийшов. Вона весь час намагалась збити мене зі сліду. Вона не хоче, щоб я знав про її методи. Цією таємницею, вона багато чого зможе досягнути. І сила цього методу саме в таємниці…
- Не мовчи – гримнув я.
- Новий спосіб – сказала вона – знайшла в манускриптах бабусі.
Я спопелив її поглядом. Вона брехала. А я знав, що вона брехала. А вона знала, що я знав.
- Запитаю ще раз – тихо сказав я.
- Твій брат був в місті – приречено сказала вона. Тоді поспіхом додала – він просив не говорити тобі.
Я швидко почав одягатись. От же новина за новиною. Наталя не хотіла, щоб я йшов, але мені якось попри мешти, чого вона хотіла.
- Що він тут робив? – натягнув джинси.
- Візит ввічливості.
- Не в тебе, дурепо! – гаркнув я – в Франківську він що робив?
- Звідки я знаю?! – заволала вона – ніби ви двоє розповідаєте мені про свої плани.
- От, бл*ть! – буркнув собі під ніс.
- Ви ж не розмовляєте одне з одним! – крикнула мені навздогін.
Я не відповів. Вона була права, я не хотів його бачити, але мені потрібно дізнатись, що він тут робить. Він знав, що я тут. Він точно знав, вона розповіла. Ні, не стала б, та й не знала вона. Але як?
- Навіть не попрощаєшся? – відьма вийшла до мене загорнута в ковдру.
- Побачимось – я не обертаючись відкрив двері
- Козел! – вона захлопнула їх за мною.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608466
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.09.2015
автор: Тост