Дощ і дощ, щодня, щогодини, проливний. Два роки дощ і лише два дні , за всі ці важкі роки, він припинявся! Стомлена від сірості і сирості Богдана куталась в теплий подраний плед. Хоч трохи зігрітися воліла вона і далі продовжувала плести нову ковдру. Щодня, щогодини її мучили страхи і переживання. День за днем Дощ проїдався у її свідомість і став частиною неї.
Кап - кап ! повільно. Кап-кап-кап – швидко і ливнем, як стіна – сіра, що відділяє Богдану від сонця. Дощ в серці, дощ в душі, в кістках. Від сирості все почало прогнивати. Думки , дії і рішення одноманітні і безвихідні ситуації в голові, страхи, млосність. Гину, гину я, - тихо мовила дівчинка. Чи зможу плед доплести - не знаю! Для чого я живу, чого я прагну? Мабуть, щоб здійснювати мрії, бажання, досягати визнання, популярності.
Цей дощ так боляче стукоче у шибку. Він став всім у моєму житті. Все втомилась, не маю сил,- промовила Богдана. Або я виїду із цих країв, або я помру, не досягнувши. Чи є де інша сторона ,- та, мабуть, є. Все збираюсь. Укутавшись в старий плед, вийшла за межі свого дому, ступила в мокрі калюжі і, не відчуваючи холоду пішла вперед . Сіра стіна не полишала Богдану. Вимокла і серед крапель холодних зупинилась. Змокла земля під ногами, зім’ якла і ноги почали втавати у чорний вир. Богдана вже не пручалась і обезсилена віддалась чорній миті. Серце спокійне, очі залиті слізьми, а душа тихо співала. Я помираю. Сили не маю жити. Я помираю. Все відпускаю. А стільки хотілось здійснити… Плани були велетенські. В думах Богдана заблукала і втратила свідомість від холоду .
Прокинулась дівчина від яскравого потоку – це сонце світило прямо на неї. Воно нагріло землю, підсушило її ноги, які стали важкими і нерухливими. Вона нагрілась і ожила.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608307
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.09.2015
автор: Зоря 1