Все спила я до дна-
І печаль, і біду...
І одна, й не одна,
Я по світу іду.
І дитинство в нужді-
На воді й лободі...
Виживали тоді
Так селяни усі.
У бідняцькім селі
Жила наша сім'я...
Голодали тоді
Мама, брат мій і я.
Пролітали літа,
Долю в праці знайшла.
Розцвіла доброта,
І печаль відійшла.
Я жила між людьми,
Оживала душа.
Ніби вогник з пітьми
Розкривалась краса.
Пломеніли вуста
Розкриттям таємниць...
В молодії літа
У світінні зірниць.
Було щастя й любов
І здоров'я було.
Не шукала обнов
І любила село...
Все спила я до дна-
Розбрелась вже сім'я...
Хоч живу я одна,
Діти - радість моя...
Уже й внуки мої
Всі дорослі давно,
Виглядаю я їх,
І дивлюся в вікно...
Постаріла вже я,
Бо ж літа, як вода,..
Хоч здоров'я нема,
Та душа молода!...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607871
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 19.09.2015
автор: геометрія