Вже бабине літо...Сонячне проміння
На верхівки яблунь посила блакить.
Кущі і дерева одяглись в намисто,
А садок привітний яблуками снить.
Сонечко ласкаве, лагідне й привітне...
Заплутався в листі крутий вітровій.
Яблуня моргає листям і не хоче,
Його відпускати в стрімкий круговій.
Вже бабине літо...І високі гори
Ніби задрімали в прощальнім теплі.
Небо над землею заглядає в воду,
Линуть й линуть звуки осені гучні.
І садки, й долини, гаї і діброви
Своїм розмаїттям навкруг розлились,
Хризантеми й айстри різнокольорові,
Ніби наречені вдивляються в вись.
Вже бабине літо...Листя різнобарвне,
Лиш сосна й ялина в зеленім вбранні,
Повітря чудове, свіже і духмяне,
Віщує спочинок лагідній землі.
Вбралася в намисто червона калина,
Перлинами світить в ранішній росі.
Зрілими плодами рясніє шипшина,
Щось ніби шепоче в райдужному сні.
Вже бабине літо...А мені не сумно,
Я осіннім садом впевнено іду.
Падають каштани і горіхи гучно,
Осінь пречудова й я її люблю...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606357
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 13.09.2015
автор: геометрія