Мить
Не спить мати темними ночами,
Молиться за сина на війні.
І зустріне ранок у печалі,
Щоб скоріше подзвонить у тьмі.
Лиш окрайок неба зачепила,
Перша зірка зникла в небосхил,
Вона дзвонить:
-Рідний мій синок
-Скажи мамі, як ти дорогий?
Як ти моє сонце золотаве?
Як ти моя ранішня сльоза?
- Все гаразд, рідненька моя мамо,
Обстріли затихли на пів дня..
Ніч була спокійна і ласкава,
Тепла і мрійлива навесні,
Мамо, моя ненька незрадлива,
Не хвилюйся, і не плач в пітьмі.
Я вернусь до тебе спозаранку,
І розкрию серденько своє,
Мамо покохав я розумієш,
Одружусь, щасливий буду ще..
І на мить розмова обірвалась,
- Синку, мати зве,
Ти де?
Тихо...
Мати у вікно дивилась,
Господи, на світі де ж ти ?
Де?
Збережи дитятко моє миле,
Хай живе, хай тільки лиш живе!
І не випускає з рук тремтячих
Телефон, який лише мовчить...
Мить...
Хтось дзвонить з номера чужого,
І душа і тіло все кипить,
Мати тихо вже спитать боїться,
І промовить слів духу нема.
- Ви Марія Яківна спитали?
По той бік, де чуть була війна...
Так. Це я. А де мій Митя зараз?
Я його товариш із «Айдар»
- Він живий, Ви чуєте, живий
Він!
В госпіталь відправили з війни...
Тихо впала трубка на коліна,
Посмішка завмерла на вустах,
Материнське серце в мить згоріло,
Не діждалась синку, ти пробач.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605901
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.09.2015
автор: Людочек