Материнське серце.
Немає в жінки щастя золотого,
І посмішка не промайне ніколи,
Забрали все і душу й розум,
Лиш тіло дихає німе.
Все найсвятіше відняла
Проклята, каторжна війна.
Синочок, рідний, дорогий,
Ти колосочок житній в полі,
Ти стебельочок молодий,
Поміж колосся золотого.
Зимовий вітер над Донбасом
Забрав тебе у буревій,
Як снишся ти рідненький мамі,
Як мовиш:
¬-Мамо, я живий!
То серце цілу ніч ридає
І сльози крапають із вій,
Такі солоні і холодні,
Зринають в дикій німоті.
І тиша стукає в висок,
А мати ніжно речі гладить,
- Як мені в світі жить синок?
Не чути голосу ,
Не чути сміху,
Не бачить постать у вікні,
Що поспішає в дощ додому.
Вікно, холодне і пусте!
Чуже вікно рідного дому,
Розбила скло…
І кров тече, і вітер віє в сиві скроні,
Та все одно їй, все одно
Хоч вітер, сніг –
Немає сина.
Кричать…
Немає сил кричать,
Чує як кров пульсує в жилах,
Синочок, як мені здолать
Небесну путь до Тебе
Рідний?
Чи може ти небесна зірка?
Сорочку ж вишила Тобі!
І не приміряв ні разочок,
Як передать Тобі?
Скажи?
І не одна самотня мати
Кричить і плаче уночі
А сотні, тисячі, хоронять
Щастя і радість і любов.
Себе! Себе! Хоронить мати.
Та колись стріне сина знов.
Не тут, не зараз, не сьогодні,
А там, де нас живих нема.
Моя ти зірка світанкова,
Моя ти ранішня зоря,
Миле дитя, для мами –
Щастя,
Я поруч, знову,
Поруч я.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605683
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.09.2015
автор: Людочек