Зайвий час, зайвий простір безмежний.
Я так хочу забути тебе,
Бо любити мені неналежно,
А належить не чути себе.
Ось методику треба зробити,
І на практику в школу піти.
А тобі — моє серце розбити,
Із життя мого знов відійти...
Це зробити десь раз двадцятий,
Щоб нарешті позбутись мене.
Та нехай хоч той раз тридцятий!
Я безсмертна! Послухай себе!
І лиш маю я тлінне тіло,
Та нетлінна у мене душа!
І усе, що мене колись гріло,
Знову і знов зігріва.
Нині можу і я зігрівати,
Не страшний той пекучий полон!
Не боюсь обпектися, зів'яти,
Бо тепер я і є той вогонь!
Я лиш хочу, щоб ти це знав!
І нічого тепер не боюсь.
Ну і нащо напроти став?
Відійди, бо я засміюсь.
Я сміятимусь з того кохання,
Що палило мене дотла.
Бережись же мого зітхання!
Випадково спалю. Не зі зла.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604890
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.09.2015
автор: Ірина Морська