Я все шукаю згублені світи,
Далеку і прекрасну Атлантиду,
Шукаю райські запашні сади,
А не людьми придумані гібриди.
Ми втратили своє природне «я»,
Руйнуєм серце черствими думками,
Під масками ховаєм почуття,
Засмічуєм душі своєї храми.
Людина пізнається по плодам,
А що несемо ми на цю планету?
Весь час самотність в душу загляда -
Природа платить так свою монету.
Ми досягли в науці висоти,
Та душу занехаяли одначе,
Щодень до Бога спалюєм мости,
Спиніться, бо планета уже плаче.
Куди ми йдем, куди нас шлях веде –
У райський сад чи у пекельну прірву?
Ми лишим по собі які плоди –
Лиш нЕнависть, а чи любов та віру?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604657
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.09.2015
автор: Юлія Л