Це небо розривається салютами,
а ми під ним, і серце – на шматки.
Не будемо ніколи вже прикутими
Один до одного долонями руки.
Цей липень дише гаряче й спекотно,
І пам’ять догоряє геть до тла.
Ми зробимо одне тривожне фото,
Щоб не забути літнього тепла.
Твої слова й повітря – в них так сухо,
А от долоні – наче у мерця.
Прошепотіла б я тобі на вухо:
“Я йтиму за тобою до кінця ” .
У мене ж в голові все шкереберть,
Слова сплітаються одразу в рими.
Ми йтимо у майбутнє навпростець,
Крізь натовп, музику і хмари диму.
Минуле згадувати нам не варто.
На те, що буде, краще поворожим
І прямо на траві розкинем карти
на подив випадкових перехожих.
А завтра ми відплачемся дощами,
пошлемо всім якісь сумні листи.
Ти знаєш, я тобі усе прощаю,
Та головне, щоб ти мені простив.
2008
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603963
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 03.09.2015
автор: Тетяна Ященко