У ранковій тиші чути дзвони,
На урок чудові позивні.
А на серці туга, як ніколи,-
Вчитель я, і одночасно - ні!?
Не мене дзвінки тепер ті кличуть,
(У житті моєму - листопад).
Смуток у душі і на обличчі,
Мій уже закінчивсь зорепад.
Зорепади ранні я стрічала,
Впевнено робила кожен крок,
Школою жила, дітей навчала,
З радістю спішила на урок.
Вже мене світанки ті не кличуть,
Не ведуть доріжки в школу й клас.
І щемить чекання на обличчі -
Вересень і жовтень, й листопад.
Я встаю, як звично, дуже рано,
Повагом іду в осінній сад.
Різнобарв'я квітів споглядаю,
А в думках зоріє школа й клас.
У саду моєму, не шкільному,
Повагом, задумана ходжу,
Хочу розібратися в усьому,
Квіти, мої квіти - на виду.
Дуже я люблю осінні квіти,
І розмови з ними я веду.
Розуміють все, неначе діти,
Квітами, як школою, живу...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603448
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 01.09.2015
автор: геометрія