IV
Відсуваю готельну фіранку,
зазираю у простір з гори
і радію, що бачу Таганку
де Висоцький великий творив.
Він відкрив трохи очі Московії
з азіатським лицем в ті роки...
«Коні, коні брунатно- червонії»
напоїв із руки із ріки...
Пролетіли роки ...і вже «коні»
потоптали зелену траву,
а народу в холодні долоні
дали ваучер як ляльку живу,
що сміялась чубайсовим світлом,
як піднімеш угору чи вбік...
Тільки радість людська не розквітла,
бо біднішим ще став чоловік.
Розтоптали словянські традиції
і залили горілкою рот,
щоб жиріли в столицях патриції,
щоб не встав із колін цей народ.
Розтоптали під танками паростки
вільних слів, із сльозами в очах...
Залишись лиш ракові нарости
на губах, на тілах, у серцях!
© 27-05-2007
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=60251
Рубрика: Стихи, которые не вошли в рубрику
дата надходження 23.02.2008
автор: drillinger