Набридло вже писать те саме,
Все рівно зовсім змін нема.
Хоч всі навколо щось казали,
Та знов сиджу я тут сама.
Наступний день буде такий же,
Та тільки буде інша дата.
Не п'ю. Хоча мені налий же
Келих лиш за маму й тата.
Все важче йде до снаги рима,
Все гірша в серці гіркота.
Все ніби бачили незримо...
А я і зовсім вже не та.
Я не кладу надій на завтра, —
Те саме знову мене жде.
Люде мій! І де ж та правда?
Її, мабуть, уже хтось жре?
Чому все йде одноманітно?
Чому усі настільки різні?
Хтось голодає так помітно,
Хтось в золоті приходить пізно...
Втомилась добиватись правди,
Боротися за справедливість.
Мій дух і далі жити мав би,
Та нині править безнадійність.
Хоч сподіваюсь без надії,
І знов сиджу я тут сама, —
Це тільки вигадані мрії,
Все рівно зовсім змін нема.
30.01.14
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602441
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.08.2015
автор: Ірина Морська