Явором завмер ти на подвір'ї,
Сумовито дивишся у даль.
Твоє поле - небо і сузір'я,
Моє поле - смуток і печаль.
Я весь двір засіяла квітками:
В переміжку радість і печаль.
І ділюся з ними я думками -
Квіти оберіг і талісман.
Днями я із пахощами квітів,
А ночами смуток, біль і жаль.
І заплутав листя сухий вітер,
Чула я, як явір мій стогнав.
З явором щоранку я вітаюсь,
Щоб хоч трохи зменшити печаль,-
До гілок і листя пригортаюсь,
Поглядом я лину з ним у даль.
Дуже часто з ним я розмовляю,
І ніяк не можу відійти...
Схвально він листочками киває,
Ніби шепче лагідно: "Прости!"
Прийде час і я буду з тобою,
Відійде і смуток, і журба,
Стану біля тебе я вербою,
Доля буде знов на двох одна.
Явором стоїш ти серед двору,
Сумовито дивишся у даль,
Відчуваєш всі мої тривоги,
Розумієш смуток і печаль...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602419
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 27.08.2015
автор: геометрія