Святим німбом запліснявів місяць
малює в небі сирні поля.
Зорі, як безкрилі форми висять
на плечах у безликих янголят.
Мала Ведмедиця відмовилась любити
всіх людей на світі
мовляв, що всіх людей не запалити,
бо, щиро люблять, тільки діти.
І Бог давно всі таємниці відкрив
та, не мені і не тобі
тому що, кожна душа - таємниця вітрів
не знайдеш у тужливій журбі.
З правдою в нерівному серці
чи з брехнею поміж очей
не знайдеш радощів в смерті,
як і мене серед ночей.
Моя зоря в іншому небі
поміж грудей стукає, певно,
а значить я живий
а значить - це комусь треба
і дихати,
і битись,
і любити
безперервно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602344
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.08.2015
автор: Міша Малюк