Ти не дивуйся, що у снах приходжу я вночі.
Мій погляд і усмішка, притягнуть як магніт.
Бо існування є моє не роки - тисячі!!
Бо ж я є дуже давній той, відьомський темний вид.
Так, не літаю на мітлі на тлі нічного сяйва.
Не знаю заклинань, не маю чорного кота.
На кухні в мене пахне борщ, і випічка, і кава,
а не гидке відьомське зілля з лапками крота.
Коротке маю я волосся, не зелені очі.
На жабу не перетворю - то є лише фольклор.
Та є прадавнє у мені, що будить серед ночі,
і вимальовує в уяві образи потвор.
Мої думки, вірші мої, моє єство жіноче,
подвійне - так! Але моє! Нікому не віддам!
Я особлива. І такою бути завжди хочу.
І свій відьомський дар змінити врешті на талан.
Не бійся, любий, й не тікай ти від мого зізнання.
То буде біг по колу, чи над вогнем політ.
Бо біди всі і всі страхи, здолає це кохання.
І ми збудуємо новий, наш, особливий світ.
Магічно-ритуальні дійства, вже не допоможуть.
Свяченою водою не обливай поріг.
Ти особливий! Лиш такі відьом кохати можуть.
Робити з них простих жінок...й ділити їхній гріх...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601986
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.08.2015
автор: Юлія Сніжна