Не знаю, як це пояснити.
Моєї пів душі в Шевченка,
Сказати, дійсно, досить легко,
Не так, аби когось убити.
Ти зник давно з моїх очей,
Життя мого ти став цуратись,
Цуратись навіть став речей,
Чи може, треба закохатись?
Не знаю, як це пояснити.
На завтра в мене все готово.
Та хочеться вже щось робити
Вночі. Удень. І знову, знову,
Ти навіть зник з моїх думок
І знову в мене зір погіршав.
Закрила серце на замок,
Нарешті стала розумніше!
В сусіда тихо гра музон,
А ти сидиш в моїх думках.
Надворі холод. Дощ. Озон.
І тільки сльози на руках.
Не знаю, як це пояснити.
Мабуть, комусь усе це треба.
Чи легко душеньку зарити?
А скільки душ збирає небо!..
Ти думаєш, що я кажу?
Чи розмірковуєш про себе?
І знову музика. Тужу.
І знову синє-синє небо.
Насправді все не так погано.
Мені вже набагато краще.
Авжеж, я не твоя кохана,
І взагалі, ти мені нащо?
Усе. Кінець. Мені набридло
Пояснювати все постійно.
Сліпому навіть гарно видно!
Живи без мене. Самостійно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601610
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.08.2015
автор: Ірина Морська