* * *
А небо стало темне-темне,
Не гріє навіть власна кров.
Невже це все було даремно?
Невже існує все ж любов?
Здіймались вгору сірі хмари,
Ключі птахів тепло шукають.
А ти, напевно, тільки марив,
Дощі та осінь... Розлучають.
Холодний вітер вже зимовий,
Ти залишишся сам-на-сам.
Конспекти, доповідь, промови...
Хоч щось стирає цей обман.
Кружляють зграї павутиння,
Хоч і давненько холоди.
І де ж це сонячне проміння?
А ти сиди. Сиди і жди.
Повільно цокає годинник,
На меблі осідає пил.
Ідуть роки, ідуть хвилини.
А з мене знов зникає тил.
І небо стало темне-темне,
Не гріє навіть власна кров.
Це все, мабуть, було даремно,
І я усе забула знов.
21.09.2013 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601317
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.08.2015
автор: Ірина Морська