Учора квіти і меди до храму
Несли віряни з тисячі доріг.
А нині вічність відчинила браму,
Аби могли Ви стати на поріг.
І недозрілі кетяги калини
З розпуки прихиляли віти вниз,
І Слово-сирота до домовини
Припало, вже не стримуючи сліз.
Бо смерть завжди небажано-невчасна
Для посполитих і для королів.
Але чому ж Ваша свіча погасла
Коли і так нестерпно на землі?
Оця печаль вкарбується у душу,
І на скрижалі запечеться біль.
Залишиться велична й відчайдушна
Поезія в мені і у тобі.
Ота, єдина, що не розлюбити,
Що Ваше ім’я понесе в віки,
Що таїна, і сповідь, і молитва –
Наснагою і спомином гірким…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599898
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.08.2015
автор: stawitscky