Головна помилка сучасної людини в тому, що вона вважає себе найрозумнішою. І чим більш обмеженою є така людина – тим більш розумною вона себе вважає.
Ви можете безкінечно, годинами дискутувати з таким індивідуумом, але він ні на йоту не поступиться Вам своїми поглядами.
Та й навіщо? Це буде лише марна витрата Вашого безцінного часу та сил. При чому, серед такої групи людей левовою часткою є провокатори, енергетичні вампіри, для яких, власне кажучи, важливий не сам предмет дискусії, а її процес.
Кому ж бо краще знати, ніж йому? Він – пересічний експерт з усіх питань. Компетентний в будь-якій галузі життя: будь то наука чи техніка, будь то природнича дисципліна чи історичні події. Походіть по своєму місту (чи селу) і поспостерігайте за його жителями – таких навіть шукати не треба. Їх вдосталь серед нас, багато хто з нас теж є ними.
Головний аргумент нашого «спеціаліста»: авторитетні джерела, імена, посади. Авторитет для нього – на першому місці. При цьому не береться до уваги, що той-таки високопоставлений учений – теж неідеальний, простий смертний зі своїми тарганами в голові та стереотипними поглядами на життя, якому теж властиво помилятися у своїх працях.
Та наш об'єкт розповіді підкоряється думці могутніх вчених і наставників. Він готовий повірити будь-кому: бабі Ніні з сусіднього під’ізду, знайомому товаришеві-алкоголіку, ба навіть своєму собаці. Тільки не власному здоровому глуздові та не вашому життєвому досвідові, який ви отримали на власній шкурі.
Та й з чого б це в такого взялася власна думка? Він і думати, певно, не вміє. А точніше, не хоче. Нащо шукати, відсіювати, фільтрувати, перелопачувати інформацію, якщо можна проковтнути вже готовий, пережований, легкотравний продукт, приготовлений «досвіченими експертами» в конкретній галузі?
Що стосується досвіду – тут взагалі окрема історія. Чомусь із подивом часто доводиться спостерігати наступну картину.
Скажімо, подібна особа заводить зі мною розмову, проявляючи цікавість до мого життя, і при цьому з’ясовує для себе, що не все в ньому «так просто і безхмарно». Як тільки він починає розуміти, що моє життя не відповідає його звичним уявленням і незмінним життєвим постулатам, які привили йому ще батьки старої закалки, дитсадок, школа, ВУЗ, газети та телепередачі, – починається допит з пристрастю та із завзятим відстоюванням власних ідеалів.
Незважаючи на те, що людина навіть щонайменшої крихти мого досвіду не скуштувала, вона відчуває в собі достатньо самовпевненості та сміливісті, аби розмірковувати про те, як мені краще жити та як правильно слід поводитися в соціумі. Усе в найкращих традиціях класичного демагога.
Отак і живе він. Має на всі актуальнні питання власні виважені і обгрунтовані відповіді. Палить поважно цигарку і дивиться самозакохано на своє миле неголене віддзеркалення в люстерці, що пашіє ядучим алкоголем та легкою зневагою до оточуючих його меншовартісних простолюдинів.
І виходить, що ти якось неправильно та нераціонально живеш, длубаючись у таємницях світотворення, як наївний недалекий школяр у носі, що ще не спробував на смак "справжнього життя". "Нащо воно тобі треба?" – запитають тебе батьки, бабуся, старша сестра чи колега по роботі. – Живи собі, як живуть усі і не забивай голову всілякими дурницями, які понапридумували якісь збоченці від нудьги та неробства. Їж як усі, спи як усі, думай як усі - і горя не знатимеш! Ну дивак..."
Та щоразу, знаходячи в смітнику всесвітнього інформаційного простору чергову істину, ти вкотре відкриваєш для себе нову грань, з-поміж безлічі граней всеохоплюючого, вічного буття. І розумієш, скільки ти ще не знаєш про нього. Наскільки воістину пласкі та мізерні твоі знання, у порівнянні зі знаннями творця. Наскільки повільніше працює твоя думка, у порівнянні з божою...
Отак і живемо на одній планеті, але в різних реальностях: розумний дурник і дурний розумник...
А в цей час, зовсім поряд за нами обома спостерігає грандіозно непохитна і незмірено мудра вічність...
© Саша Обрій .
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596444
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.07.2015
автор: Олександр Обрій