Лев після обіду ліг відпочивать,
В холодочку гарно йому було спать.
І тут появилось мале мишеня,
Прямо через лева бігло навмання.
Лев дуже сердитий проснувся, ричить:
"Як же ти посміло мене розбудить?
У мене немає до тебе жалю,
Я тебе негайно, чуєш, роздавлю."
Мишеня пищало: "Левочку, прости!
Я тебе благаю, мене відпусти,
Я більше не буду бігать і скакать,
І тобі в пригоді колись можу стать."
Весело сміявся лев над мишеням.
Відпустив і гордо так йому сказав:
"Ну гаразд, сьогодні тебе відпущу,
Ще раз потривожиш, тоді - задавлю!"
Мишенятко швидко в бур'ян утекло:
"Минула розправа, раділо воно."...
Якось через тиждень лев ходив, гуляв,
На біду велику в тенета попав.
Він дуже крутився, пручався, ричав,
Та ще більш тенета плутав, загрузав.
Вже не було сили, не знав що робить,
І тут мишенятко появилось в мить.
Підійшло до лева, кругом обійшло,
І тенета сміло гризти почало.
Через півгодини тенента упали,
Леву вже не важко вийти із них стало.
Випростався лев, вдячний мишеняті,
Тихо і спокійно подався він далі.
Мораль у цій казці на диво проста -
Світом білим править вдячність й доброта.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596345
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 28.07.2015
автор: геометрія