Міні-поемка про домашніх білих мишок
В людей – людський еволюційний рівень,
Не так фатально, як у риб, тварин.
В одній сім,ї, де культ – природоспіву,
Повели доньку в зоомагазин.
А там – декоративні, біли мишки
На бігових колесах крутять цирк,
Й додому донька не́сла чепури́шок -
Аж - трьох!!! "дівчаток"!... Щастя то́го – вир!!!
Прогрес - і тут: двоярусна "хатина",
Терраріуми, лази, і пеньки.
Та й до́нька – у турботній біганині
Носила мишкам їжу і цяцьки́.
Здавалось, насолоджуйтеся, дружньо
Птахів - нема, в достатку, згода й ладь.
Та світ живий - завжди́ не штучно-дружній,
Й дві мишки – третю стали полювать.
...Знущалися, кусали, доганяли.
Загризли б, але батько докупив -
Їм третій рівень клітки, із металу,
Й невда́шеньку – наверх переселив.
Й над парою «приче́пок» і «знущалок» –
Тепер живе їх жертва, й день і ніч:
Те ко́лесо так вертить - швидко, вдало,
Кидається кумедно навсібіч.
І гам такий від гримного металу,
Що за квартал глухому не заснуть,
Неначе рейка рейкою гукала
Далекий і високий парашут...
P.S.
Пищать незрозумілі нам - "кувіки"
Миша́чих гав, забавок, неспоко́їв.
...І сенс у тім, що до скінчення віку
Двом - слухати той гупіт над собою.
27.10 - 13.11.2011р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596153
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 27.07.2015
автор: Юхниця Євген