Часом ночами я не сплю,
Якась тривога душу розпинає.
Тоді думками у спогади лечу
І серце у тривозі завмирає.
Часто приходять в мої сни
Найближчі, найдорожчі люди,
Які у інший світ вже відійшли,
І мені болем стискуються груди.
Бува приходить забуття,
Тоді життя до краю йде, здається.
Та ось щось вдало написала я,
Пульсує кров і серце знову б'ється.
Я вже не можу не писать,
Рятунок я знаходжу у писанні,
І хочеться весь світ мені обнять:
В вечірній час, в нічний і насвітанні.
Пишу по-всякому: то дотиком пера,
А то буває ніби вишиваю,
В печалі й в радості бува.
А іноді і смутком заплітаю.
Щасливою я все-таки була,
Щастя було і щемне, і пресвітле.
Тепер до мене рідко приліта,
Живе в мені лиш спогадом привітним.
Отак живу в калейдоскопі літ,
Смутком-журою спогади сповиті.
Такий він є - цей білий світ.
На жаль минуле не вернути.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594850
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 20.07.2015
автор: геометрія