Я до доброго лісу завжди пам’ятаю дорогу,
Там мене зустрічають обіймами сонні дерева,
І шепочуть листки свою тиху молитву до Бога
У величному храмі природи під куполом неба.
Притулюся душею до тихого, доброго раю
Знов відчую енергію й силу святої землі,
І, немов з джерела, я солодку наснагу черпаю
Та тамую красою могутньою спрагу душі.
І розтане на серці постійна тривога і втома,
Шум далекого міста десь зникне в туманному сні,
Мимоволі в думках заблукаю у сонячних кронах,
І так легко та радісно стане від того мені.
Посміхнуться здивовано й щиро зажурені далі,
Задзюркоче мелодію ніжно веселий струмок,
Заховаються в шелесті лісу осінні печалі,
Заплететься з листків щастя й радості дивний вінок.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594286
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.07.2015
автор: Юлія Л