Ну якось звично вже дивлюсь на тебе.
Такий, як всі, собі - нічого особливого...
Тоді чому в тобі така потреба?
Чому до те́бе тягне із такою силою?
Можливо... очі? Та ж таких мільйони!
(хоч райдужка, казали, неповторна)
Хіба лукаві трошки і хитрющо-сонні,
із буревіями на дні і диким штормом...
А може ... погляд? Може в ньому сила?
Ніколи якось те не помічала...
А зараз, навіть ноги підкосились-
таке щось випромінює...З мовчанням.
А може подих? Глянь, як ходять груди,
як шумно з вуст його зливається повітря.
Чи на долонях (пак у пальцях) грудень,
що в саме серце хворе коле гострим вістрям.
Чи шовк волосся, чи овал обличчя,
чи підборіддя мо, чи мо п'янкі вуста...
Ну що в тобі такого! Ти ж бо - звичний!
А ось любов до тебе в мене непроста!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593624
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.07.2015
автор: Meggi