Мабуть, що ти мене таки почув,
Як жайвір чує чистий поклик неба,
Як чують теплі струмені дощу
Пошерхлої землі німу потребу.
Почув, як гай, що у спекотні дні
Дарує тишу, затінок і спокій;
Як промінь у затіненім вікні,
Що не згубився в темряві глибокій.
Здається, ось же щастя джерело,
Що здатне вічну спрагу втамувати.
Як рясно серце цвітом поросло!
Як боляче той цвіт квітучий рвати!
Стежки схрестилися на мить, щоб розійтись,
Але від себе не втечеш нікуди…
То ж, як без болю все ж не обійтись,
Хай нам обом той біль солодким буде!
© Ірина Васильківська
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593258
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.07.2015
автор: Ірина Васильківська