на скільки нас вистачить хапатись за кисень ламаючи пальці?
дощ поглинув це місто не виплюнувши ані кісточки
і ти пливеш неначе медуза з кожним кроком все більше загрузаючи підборами ув асфальті
промокла до ниточки..
і здається що далі - тільки вологі зіниці зонтів
що кліпають кліпають і розплющуються широко в небо
якщо в легенях занадто багато піску та води
як дістатися берега?
люди забувають про нас проходячи повз комірці піднімають по вуха
і найліпше у цьому те що ми їх також забуваєм навзаєм
але ніч знову і знову малюватиме тінь і наче стрілку прокрутить
довкола його зап'ястя..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593142
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.07.2015
автор: Майя Грозова