Твоє́ ім’я́ купала у меда́х
Зводи́ла міст у вічне, наче зодчий.
А ти залишив порох на слідах.
Пішов, не глянув навіть мені в очі.
Жевріла, знаю, у тобі любов.
І небо постіль вже із зір ладнало.
Та розійшовся того сховку шов,
Де ми чуття-дитя своє ховали.
То що хай мре та вистраждана плоть?
Хай чорна стрічка жалі колихає?
Вкопаєм в землю серця сонцезлоть
Чи повернемо те, що жити має?!
Ну ж бо, наважся, спробуємо хоть
В «Лото» зіграти. Там є квиток до раю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592561
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.07.2015
автор: Крилата (Любов Пікас)