Ще відлуння далекої зірки,
Кличе в ті калинові причілки.
Де у травах живуть перепілки,
Де крилечком торкаючись гілки,
Вечорами зітхають вітри.
І той спомин що часом не стерся,
Знов донесе до мойого серця.
Тих очей синьоокі озерця,
І в душі при відкриються дверці,
І душа наче птиця злетить.
Понесеться вона по простору,
В ту весняну заквітчану пору.
До Карпат, до батьківського двору,
Де в піснях солов’їного хору,
Зачарована стихне й замре.
У батьківському дворі криниця,
І підійде душа як годиться.
І нап’ється святої водиці,
І зайде до тієї світлиці,
Де так довго вона не була.
2013р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591386
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.07.2015
автор: Василь Надвірнянський